У 1772 р. після першого поділу Речі Посполитої територію західноукраїнських земель, Галичину і Буковину було приєднано до Австрійської імперії. Реформи наприкінці XVIII ст. в імперії, зокрема в галузі освіти, дали можливість Греко-Католицькій Церкві розвинути власне шкільництво.
Для покращення рівня освіти уніатського духовенства за сприяння австрійської влади у 1774 р. було засновано “Королівську греко-католицьку Ґенеральну Семінарію у Відні при св. Варварі” (Regium generale Seminarium Graeco-Catholicum Viennae ad Sanctam Barbaram). У щоденному вжитку, а потім і офіційно була прийнята скорочена назва “Барбареум” (Barbareum).
Десятилітнє існування “Барбареум” мало велике значення для Греко-Католицької Церкви, бо з рядів випускників тієї семінарії згодом вийшло 6 єпископів, 16 крилошан, 10 професорів університету чи єпархіальних семінарій, 8 ректорів семінарій і 8 письменників.
У 1783 р. було засновано Ґенеральну Духовну Семінарію у Львові, де продовжували свої студії студенти “Барбареум” родом з Галичини. “Духовна Семінарія стала для Галичини й українського народу, розсіяного поза її межами, храмом богословських студій та осередком відродження від початку свого існування аж до хвилини, коли її ідеї перейняла в 1928 р. Богословська Академія.” (Світильник Істини, с. 28). Праця в Духовній Семінарії зосереджувалася над поглибленням богословських студій, обрядів, церковного співу й духовного життя. У 1784 р. у Львові було засновано університет з чотирма відділами, до якого належав і богословський факультет. Протягом півтора століття семінаристи навчались на філософському й богословському факультетах Львівського університету.
У XX ст. організація богословської освіти Української Греко-Католицької Церкви зазнала відчутних змін. Митрополит Андрей (Шептицький) вже у 1905 р. на сесії Австрійського парламенту вимагав заснувати Український Університет. Перша світова війна і несприятливі політичні обставини того часу не дозволили швидко реалізувати цей намір. Спонукою до активізації розбудови української вищої школи в Галичині були дії польських властей. У 1918 р. у руслі загальної політики полонізації у Львівському університеті були закриті українські кафедри, звільнено багатьох професорів-українців. Таємний український університет, який став тимчасовим пристановищем для українських професорів і студентів, був насильно ліквідований у 1925 р. У цьому контексті митрополит Андрей виступив з ініціативою створення вищої богословської школи.
Користуючись митрополичим правом, глава УГКЦ затвердив запропоновані статути Богословської Академії 23 лютого 1928 р. і заснував Богословську Академію з перспективою її перетворення на Український Католицький Університет.
6 жовтня 1929 р. відбулось урочисте відкриття Греко-Католицької Богословської Академії у Львові. Першим ректором призначено о. д-ра Йосифа Сліпого. Об'єднавши довкола себе провідні кола західноукраїнської інтеліґенції, Академія відразу ж стала центром українського наукового життя. На теренах тодішньої Польщі це був єдиний вищий український навчальний заклад. За 10 років існування Академія значно розрослась: відкриті нові факультети, кафедри, професорський склад збільшився до 40 осіб, розвинулась видавнича справа, сформувалася бібліотека. Від самого заснування Богословська Академія намагалася впроваджувати східні перспективи, розвивати інкультурацію богослов'я, хоча межі для подібних ініціатив у Католицькій Церкві, включно аж до II Ватиканського Собору, були доволі вузькі.
Після приходу в Галичину радянських військ у вересні 1939 р. Академію було закрито, а студентів репресовано. Унаслідок німецького бомбардування 15 вересня 1939 року зруйновано академічну церкву Святого Духа і бібліотеку. Під час німецької окупації в Академії, хоч і з невеликим професорським складом, відновилося навчання, а в 1942 р. Римський Апостольський престол навіть дозволив Академії створити аспірантуру. З 500 студентів, які навчалися у 1941—1944 рр., лише 60 отримали дипломи. Після повторної радянської окупації навесні 1945 р. Богословська Академія була остаточно закрита. Значна кількість випускників та професорів Академії – у тому числі багатолітній ректор, а після смерті митрополита Андрея глава УГКЦ Йосиф (Сліпий), – опинилася в сибірському ГУЛАГу.
Однак Церква вижила в катакомбах: таємно вели свою душпастирську працю єпископи і священики, діяли монастирі, підпільно вчилися семінаристи. Професорами і духовними наставниками в цій ситуації переважно виступали колишні викладачі й випускники Академії.
Складною була ситуація з богословською освітою для греко-католиків, які опинилися в еміґрації. Через відсутність своїх шкіл вони знову змушені були здобувати знання в римо-католицьких навчальних закладах. У 1963 р. після 18 років ув'язнень і таборів до Риму приїхав глава УГКЦ Йосиф (Сліпий). Один із перших його декретів стосувався заснування Українського Католицького Університету. Трохи згодом Патріарх заснував Колеґію Св. Софії. Цими діями Йосиф (Сліпий) продемонстрував глибоку віру в те, що Україна відродиться і що до цієї грядущої реальності треба готуватися. Студенти УКУ та Колеґії Св. Софії під духовною опікою Патріарха Йосифа думали про те, що Церква потребує свого богослов'я, свого підходу до богословствування, потребує своєї науково-навчальної інституції. Вже у 70 — 80-х рр. українські семінаристи, що навчалися у Римі, замислювалися над перспективою створення українського католицького богословського факультету, розробляли відповідні навчальні програми, які відповідали би потребам нашої Церкви. Згодом завдяки їхнім зусиллям почалося відновлення Львівської Богословської Академії після леґалізації УГКЦ та відродження Української держави.
У 1992 р. з благословення Глави УГКЦ Верховного Архиєпископа Мирослава Івана Кардинала Любачівського була створена комісія у справі відновлення Богословської Академії. У 1994 р. Львівський Синод єпископів проголосував за відновлення ЛБА. У вересні цього ж року Академія була офіційно відкрита. Після відкриття Академії у 1994 р., прийому студентів та перших двох років навчання керівництво ЛБА розпочало працю над її акредитацією. А вже в 1998 р. ЛБА здобула визнання Конґреґації Католицької Освіти. Диплом бакалавра богослов'я, який отримали перші випускники Академії у 1999 р., визнається всіма католицькими і багатьма некатолицькими навчальними закладами світу.
|
