Отець Котлярчук з дружиною Софією та дітьми Христиною і Богданом на поселенні Джонка Хабаровського краю (1953р.).
|
|
Кінець 1940-их – перша половина 50-их рр. були найдраматичнішими в історії УГКЦ. Організаційну структуру Церкви повністю зруйновали арешти єпископату та багатьох священиків і вірних, насадження режиму православ’я та репресії проти непокірних.
В умовах Крайньої Півночі, пісків Казахстану й тайги Далекого Сходу греко-католицькі священики працювали на шахтах, копальнях, будівництвах залізниць, а їхні родини на спецпоселеннях терпіли нужду і голод, тулячись по декілька сімей в одному бараку. На найтяжчих роботах: доводилось працювати і дітям. Навіть у таких умовах вдалося зберегти свій обряд.
Сталінська репресивна система завдала відчутного удару по єрархії УГКЦ: в київській тюрмі померли єпископи Григорій (Хомишин) та Йосафат (Коциловський), а в таборах — Микита (Будка) і Григорій (Лакота). Глава Церкви митрополит Йосиф (Сліпий) після 18 років неволі (1945-1963) був звільнений лише завдяки сприянню Папи Івана XXIII для участі у II Ватиканському соборі.
|
