 |
 |
 |
1956-1989
Церква в катакомбах
|
Лібералізація суспільно-політичного життя в СРСР, пов’язана зі смертю Сталіна у березні 1953 р., та „хрущовська відлига“ започаткували новий етап Хресної дороги УГКЦ — катакомбний.
|
|
Інтерв’ю з вл. Павлом (Василиком) від 18, 22 лют. 1994 р., Коломия–Львів. // АІІЦ, П-1-1-455:
|
|
|
“ Щоб зустрітися з такими проблемами і такою обставиною, в якій опинилася наша Церква, треба було вже людям вишколеними бути. Я маю на увазі священиків, які би зуміли прийняти той великий удар і то протистояння більшовицького атеїзму і більшовицького насильництва супроти Української Церкви Греко-Католицької. Треба було священикам мати в дійсності і доброго архипастиря, яким був Слуга Божий митрополит Шептицький, Івано-Франківського – Григорія Хомишина і Латишевського, в Перемишлі – владики Коциловського і Григорія Лакоту. Я знав добре Лакоту, бо там вчився, але то були люди, що відповідали всім тим категоріям такого наставлення, архипастирської праці, як всі ті владики мали. То вже було передбачено Богом, щоб той нарід, головно, священики підготовити. ... ” |
|
Основними протагоністами цього періоду церковного життя були єпископи, священики, монахи, монахині і вірні, що повернулися додому з таборів і заслання. Переживши нечувані фізичні й моральні тортури, вони зустріли вже іншу Західну Україну — знекровлену, застрашену терором, одурманену комуністично-атеїстичною ідеологією, але наперекір усьому ще живу й очікуючу Воскресіння. Ці люди, що зуміли зберегти в своїх серцях віру Христову і вірність своїй Церкві, всупереч усім труднощам і перешкодам, які штучно створювалися радянською владою, стали тими невеличкими острівцями, навколо яких розпочалося поступове відновлення церковної структури.
|
Натисніть на будь-якому зображенні, щоб збільшити.
 |
Сталінські репресії. Духовенство, вірні на засланні | зміст | Підпільні єпископи, духовенство |  |