Перший та другий приходи радянської влади у 1939 та 1944 рр. (з атеїзмом як частиною комуністичної ідеології) насамперед позбавили Церкву всіх матеріальних ресурсів (було закрито релігійні установи та організації, націоналізоване майно) та поступово усунули її з громадського життя суспільства. Однак остаточною метою московського керівництва була державна ліквідація УГКЦ через приєднання священиків та парохій до Російської Православної Церкви. Після смерті Митрополита Андрея (Шептицького) 1.11.1944 та арешту єпископів у Львові та Станіславові (11.04.1945) на Львівському псевдособорі 8-10 березня 1946 р. було проголошено про «возз’єднання» УГКЦ з РПЦ, а в 1949 р. відбувся перехід греко-католиків на православ’я в Закарпатті. Перемишльська єпархія, частина якої хоч і залишилася за межами Радянської України, проте перебувала в сфері впливу СРСР. Тому УГКЦ в Польщі також була ліквідована з використанням подібних засобів (25-26.06.1946р. — арешт і депортація до Радянського Союзу перемишльських єпископів). Після цих акцій Греко-Католицька Церква в СРСР опинилася поза законом.

---

Натисніть на будь-якому зображенні, щоб збільшити.

Структура УГКЦ

зміст

Сталінські репресії. Духовенство, вірні на засланні