Організаційна структура Церкви в катакомбах, з огляду на конспірацію, була прихована. Проте було збережено тяглість єпископату, що мало надзвичайно важливе значення в умовах постійного переслідування Церкви. Умови підпілля змушували владик послуговуватися християнським персоналізмом, бачити кожну людину в конкретному контексті, а не сліпо наслідувати формальні принципи чи залишатися в полоні ідеологічних стереотипів.
Мудрість та вирозумілість у поєднанні з обачністю, сміливістю та рішучістю останніх леґально хіротонізованих єпископів — Миколая (Чарнецького) та Івана (Лятишевського), яким вдалося повернутися із заслання до Львова і Станіславова; підпільних владик Василя–Всеволода (Величковського), Володимира (Стернюка), Филимона (Курчаби), Івана (Слезюка), Софрона (Дмитерка), Івана (Семедія), Павла (Василика) дали змогу зберегти еклезіологічне обличчя Церкви, забезпечити постійну потребу мирян у священиках.
З благословення єпископів діяли підпільні семінарії. Богословське навчання проводилося переважно старшими отцями, які були добрими душпастирями та володіли необхідними знаннями. У різні роки підготовкою майбутніх душпастирів особисто займалися о.Михайло Косило, о.Євстахій Смаль, о.Євген Пелех, о.Василь Семенюк, о.Антоній Масюк, о.Микола Куць, єп.Величковський, єп.Василик, єп.Дмитерко та інші. Незважаючи на певний брак теоретичних знань, рукоположені в підпілі священики вирізнялися самопосвятою та жертовністю в пастирському служінні. Своїм прикладом вони скріплювали мирян у вірі та дарували їм надію на Воскресіння Церкви.
|
|
Підпільні рукоположення новоєреїв
|
