![]() |
|
Миряни та підпільні священики УГКЦ збиралися на Божественні Літургії не лише в помешканнях, у закритих владою церквах, але й у традиційних відпустових місцях (с.Зарваниця, с.Крехів, с.Гошів та інших). Ці Служби Божі давали духовну наснагу й укріпляли у вірі.
|
![]() |
|
Інтeрв’ю з о.Михайлом Сушком . // АІІЦ, П-1-1-276. — С. 5-6.
|
| “ Також був і в Зарваниці на одній із відправ, коли в лісі опівночі владика Павло і отець Григорій Сімкайло, отець Тарас Сеньків відправляли Богослужіння. Хоч і був ліс, було якось так святково, так торжественно, якось велично в такій незвичайній обстановці молитися Богу. Дійсно, та молитва тоді йшла, здається, з самої глибини серця, бо всі щиро просили про ті часи, щоб ми змогли помолитися не в лісі, а в наших українських греко-католицьких церквах, які так численно є на наших Західних теренах і які були в руках Православної Церкви. І бачимо, що оті молитви були вислухані, бо настав такий час, що ми зараз можемо вільно молитись в своїх храмах. П. Н.: Прошу сказати, як виглядала Служба Божа в лісі? Де була змога зробити престіл, як це все робилося? о. С.: Це робилося: брали стіл в когось в родині, несли його в ліс. Хтось брав обруси, хтось брав свічки, хтось брав образи і так на якомусь місці рівному під деревом ставили цей стіл, який служив як престіл. Той стіл покривали скатертиною гарною, ставили хрест, свічки, над столом на дерево вішали образ, люди зі свічками і фонариками освічували служебник владиці Павлові, щоби можна було читати і відправляти Святу Літургію. То було, знаєте, таке враження, що словами навіть трудно це передати. Так щиро це все робилося, з любов'ю, з такою глибокою вірою- здавалося, що дійсно там ті люди, яких вже ніяка сила не може в житті похитнути у їх виборі. Ці люди були такі, що ніяка сила не могла вирвати з їхніх сердець віри в Бога, любові до свого народу, до своєї Церкви. Це були дійсно глибокі, переконливі вірні, українці-греко-католики ... ” |
| Релігійне життя вірних | зміст | Леґалізація УГКЦ |