Конфесійна ідентичність і національна заангажованість. Греко-Католицькі Церкви Центрально-Східної Європи в XIX-XX ст.

Конфесійна ідентичність і національна заангажованість. Греко-Католицькі Церкви Центрально-Східної Європи в XIX-XX ст.
15-19 травня 2002 року

У Львові в стінах Львівської Богословської Академії відбулася міжнародна конференція "Конфесійна ідентичність і національна заангажованість. Греко-Католицькі Церкви Центрально-Східної Європи в XIX-XX ст.", організована Духовно-Науковим Центром Історії та Культури Центрально-Східної Європи (GWZO), Ляйпціг та Інститутом Історії Церкви Львівської Богословської Академії (ІІЦ). Конференція була нагодою для греко-католицьких спільнот краще пізнати один одного, спільно вносити нові пропозиції щодо розв'язку актуальних проблем сьогодення та формувати програму їхніх оригінальних екуменічних ініціатив.

Як програмне кредо цього наукового форуму можна навести лаконічний вислів одного з її співорганізаторів — д-ра Ганса-Крістіана Манера: "Ми хочемо говорити про Церкву, але не хочемо цього робити без Церкви". Як з огляду на багатовимірність піднятої проблематики, так і зважаючи на склад учасників, конференцію можна без сумніву назвати безприцедентною. Мається на увазі, по-перше, те, що вона вперше зібрала за одним столом вчених-представників майже усіх Греко-Католицьких Церков центрально-східного регіону Європи, а також, що не менш важливо, включала представників Римо-Католицької та Православної Церков. Таким чином, у доповідях і дискусіях проглядалися три основних візії еклезіальної ідентичності греко-католиків і їх ролі в екуменічних починах :

бачення і розуміння своєї церковності, екуменічних перспектив, а також проблемних аспектів, пов’язаних з національною й конфесійною свідомістю, в рамках кожної з Греко-Католицьких Церков та цілої греко-католицької європейської спільноти,
позицію православної сторони щодо еклезіального статусу греко-католиків та актуальної в екуменічному дискурсі проблеми "уніатизму";
думку римо-католицьких наукових кіл щодо ідентичності "католиків східного обряду" та взаємовідносин міх ними.

Ця наявність трьох перспектив, без сумніву, сприяла окресленню цілісної, комплексної, мультиаспектної і об’єктивної картини даної проблематики.

Потрібно наголосити і на ще одній особливості цього симпозіуму, яка також суттєво спричинилася до її успіху: поєднання двох форматів: історичного та богословського. Історики ставили собі за мету проаналізувати роль та рівень задіяності Греко-Католицьких Церков в націотворчих процесах ХІХ - першої половини ХХ ст. у різних країнах та регіонах Центрально-Східної Європи: Галичині, Буковині, Білорусії, Закарпатті, Угорщині, Румунії, Словаччині, Югославії. У роботі історичної "секції" взяли участь такі науковці як проф. о. д-р Юрій Авакумов (Мюнхен), проф. д-р Кріс Ганн (Галлє/Саалє),д-р Павло Роберт Магочі (Торонто), д-р Святлана Марозава (Городне), проф. Янко Рамач (Нови Сад), д-р Василь Расевич, д-р Станіслав Семпєнь (Перемишль), д-р Олег Турій (Львів) та ін. Це збагачувало конференцію наявністю різних наукових підходів, методологій, ментальностей та призм осмислення, давало можливість співставити та взаємодоповнити позиції вчених, що аналізують проблематику "зсередини" і "ззовні"

Богословські дискусії зоседреджувались навколо питання сучасної ідентичності Греко-Католицьких Церков і включали обговорення труднощів, завдань та перспектив, які вони сьогодні досвідчують в процесі їх власного самоосмислення та в сфері взаємостосунків з Римо-Католицькою та Православними Церквами, хоча і тут нерідкими були історичні екскурси та покликання на давніші обставини виникнення і розвитку тієї чи іншої унії. Розглядалась ці проблеми на круглому столі за участю таких богословів як о. д-р Мирон Бендик (Дрогобич), о. д-р Серґіуш Ґаєк (Мінськ/Рим), о. д-р Борис Ґудзяк, о. д-р Іван Дацько (Рим/Львів), проф. Мирослав Маринович (Львів), о. д-р Дорін Оанчеа (Сібіу), д-р Йоганес Оельдеманн (Падеборн), д-р Рудольф Прокші (Вюрцбурґ), о. проф. Ернст Суттнер (Відень), та ін. Можна ствердити, що ці два рівні: історичний і богословський часто перегукувалися і становили взамодоповняльну цілісність.

Підбиваючи підсумки своєї праці, вчені підкреслили важливість толерантності у судженнях та оцінках даної проблематики, внесли пропозиції щодо необхідності проведення подальших інтердисциплінарних обговорень інших проблемних аспектів.