Львівський псевдособор 1946 року

	Офіційна «Хроніка» Львівського псевдособору 8-10 березня 1946 року
	Наукове дослідження про насильницьку ліквідацію радянською владою УГКЦ
	Інтерв'ю з о. Йосипом Антківим, учасником псевдособору 1946 року
	Документи про реакцію мирян та єпископату УГКЦ на Львівський псевдособор
	Послання Синоду Єпископів УГКЦ з приводу 60-ї річниці Львівського псевдособору.
	Міжнародна наукова конференція «Насилля влади проти свободи сумління», Київ, 3-5 березня 2006 р.

У березні 2006 року виповнилося шістдесят літ від часу офіційної ліквідації державною владою СРСР Української Греко-Католицької Церкви в Галичині шляхом її насильницького "возз’єднання" із Російською Православною Церквою на т. зв. "Львівському соборі" 1946 р., після якого відбулася подібна "православізація" Закарпаття, знищення монастирів і чернечих згромаджень, а також зруйнування структур цієї Церкви на території сучасної Польщі й Словаччини.

Переслідування УГКЦ було складовою частиною кривавої трагедії насилля в Україні, яка випливала з людиноненависницької ідеології тоталітарного комуністичного режиму і була "апробована" у 20-30-х роках XX ст. щодо усіх без винятку Церков та їхніх вірних: православних і католиків, протестантів та представників інших церковних і релігійних спільнот. Безпосереднім наслідком державної боротьби з релігією стали зруйновані, зачинені, спрофановані храми; розстріляні, ув’язнені, депортовані в сибірські ҐУЛАҐи священики й миряни. Цілі покоління були позбавлені свободи віросповідання, що спричинилося до вигасання вікових традицій віри, проґресуючої бездуховності та деморалізації суспільства.

Водночас, в основі репресивної релігійної політики Радянської держави, яка за псевдоінтернаціоналістською риторикою приховувала свою імперську сутність, лежали засади й механізми, успадковані нею від царського режиму. Вони передбачали надання привілейованого статусу одній із Церков, лояльній і покірній щодо існуючого режиму, інструменталізацію протегованих і контрольованих владою церковних структур в інтересах державної внутрішньої та зовнішньої політики. Саме таку роль під час ліквідації УГКЦ було відведено знекровленій гоніннями міжвоєнного періоду Російській Православній Церкві, єрархія якої стала знаряддям владного свавілля.

Львівський псевдособор 1946 р. потребує ґрунтовної богословської, історичної, політичної та правової оцінки в контексті церковно-державних взаємин у минулому, які обернулися брутальною зневагою свободи сумління та жорстокими переслідуваннями за віру. Це необхідно передовсім для того, аби суспільне та духовне життя у вільній Українській державі ґрунтувалося на засадах правди й справедливості, а трагедія минулого більше ніколи не повторилася.

Львівський псевдособор 1946 року на сайті УГКЦ